Головна » Статті » Новини » Обслуговуючі види праці

Традиційне українське вбрання ВОЛИНІ
Групами українців обумовили характерні ознаки волинського комплексу вбрання. Зокрема, кольоровий очіпок та приталена форма корсету Є спільними з традиційним вбранням українок Холмщини, а яскрава, ткана у вертикальні смужки спідниця, ткана у поперечні смуги вузька запаска, платовий головний убір жінок (типу намітки) подібні до традиційного одягу українок Полісся. В прийомах викінчення різнобарвною орнаментальною смугою нижнього краю тканих літників проглядається аналогія з прийомами викінчення подільського платового поясного жіночого вбрання — опинок. В той же час побутування в західних районах Волині осіннього жіночого короткополого сукняного одягу — приталених кабатів — обумовлене галицьким впливом. Загалом, волинське вбрання виділялося використанням матеріалів домашнього та фабричного виробництва, шляхетністю крою та силуету, багатою варіативністю кольорових поєднань та стриманістю прикрас.Жіночі сорочки вишиванки волинянок за кроєм були як додільними (суцільно кроєними на всю довжину), так і з підточкою — пришитою по лінії поясу нижньою частиною, матеріалом якої слугувала грубіша та менш вибілена тканина. На тлі побутування обох загальноукраїнських типів крою у волинському жіночому вбранні західних районів край сорочки вишиванки, довжина якої сягала трохи нижче колін, не орнаментувався вишивкою, оскільки був невидимим з-під спідниці. А довгі, нижче краю спідниці, жіночі сорочки східних районів Волині викінчували, за загальноукраїнським звичаєм, або вишитою кольоровими бавовняними нитками каймою у вигляді рослинного чи геометричного орнаменту, або вишитими білими лляними нитками строчками. За кроєм рукавів жіночі сорочки волинянок належали переважно до уставкового типу — з уставками, поликами, плічками, прирамками. У західних районах верхня частина рукава сорочки, викроєна у вигляді невеликого прямокутника, мала назву прирамок, який за кроєм відповідав загальнопоширеній на всій території України назві цієї частини рукава — уставці. Верхній край прирамка, як і уставки, збирався у зморшки при шиї, натомість нижній край пришивався до рукава через вузький, вишиваний по мережці пасочок, який мав назву "вуставка" і правив з'єднуючим елементом між прирамком та полотнищем рукава. Крім того, на Волині побутували також і без-уставкові жіночі сорочки — з суцільно кроєним рукавом. Рукави або суцільно прикрашалися, або декорувалися лише у верхній частині білою прозорою чи чорно-червоною вишивкою, викона¬ною гладдю. Суто західноволинським прийомом було розміщення вузької смужки вишивки на згині рукава при манжеті. Викінчен¬ня рукавів могли оформлятися як у виними призбираними брижами (воланами). Манжети також прикрашали вишивкою. Іноді рукави робили вільно ( м.ідаючими (без стягування при руці) та укороченими На тлі загальноукраїнських типів оформлення горловини жіночих сорочок (безкомірного, зі стоячим та відкладним коміром) сорочки східних районів Волині виділялися високим стоячим коміром у вигляді пришитої на вузьку Обшивку зібраною у зборки широкої оборки, яку обшивали мереживом, в’язаними спицями з білих бавовняних ниток домашнього чи фабричного виробництва. Своєрідності західно-волинським сорочкам сорочкам надавав широкий виложистий комір, який мав вигляд моряцького: шалеподібно викладеного попереду та звисаючого у формі прямокутника по спині.

Жіночі сорочки вишиванки східних районів мали прямий розтин по центру грудей, який декорували рослинним чи геометричним орнаментом, вишитим чорними, червоними та білими бавовняними нитками. На початку XX ст. у західних районах Волині з'явився графічний прийом оздоблення рукавів, коміру та широких манжетів жіночих сорочок чорними геометричними та рослинними орнаментами, вишивка яких з часом збагатилася застосуванням інших кольорів, кількість яких перевищувала два десятки. Бажання маніфестувати свою національну приналежність західні волиняни реалізовували введенням у вишивку сорочок синьо-жовтих кольорів.

Чоловічі сорочки вишиванки виготовляли з домотканого полотна або з купованого міткаля. Вони мали прямий стоячий або відкладний комір та прямий розтин, який робили по центру грудей; у східних районах розріз міг бути з лівого боку. Застібували сорочку на один олов'яний чи вив'язаний з ниток ґудзик та на вив'язану повітряну петлю. Комір прикрашали гладьовою або хрестиковою вишивкою, виконаною червоними, чорними та білими бавовняними нитками. Кінці рукава призборювали та пришивали на обшивку. У східних районах чоловічі сорочки вишиванки вишивали також і на плечах у вигляді рослинного орнаменту червоно-синіми чи білими нитками. Крім того, прикрашали каймою червоної вишивки і поділ тих сорочок, які носили навипуск.

бавовняної гканини; їхній поділ І,ТАКОЖ ПРИКРАШАЛИ бавовняними нитками орнаментальною смугою у вигляді геометричного орнаменту в червоно-чорних кольорах.

Поверх спідниці оперізувалися ззпаскою-фартухом. Запаска являла собою прямокутний гладкий шматок домотканої двобічної вовняної тканини з зеленого або темно-синього кольору з широкою, витканою червоними, брунатними, жовтими та білими вовняними нитками орнаментальною смугою по низу. Запаску могли робити також і з білого домашнього полотна. Нижня частина запаски прикрашалася смугами, вишитими червоними та синіми бавовняними нитками, а нижній край — широкою орнаментальною смугою, витканою червоними та чорними вовняними нитками. На верхніх кутах запаски пришивали шнурки для підв'язування. Запаски, зроблені з домотканої вовни, були суцільно вкриті темно-синіми та червоними смугами, а по подолу мали заткану жовту чи білу кайму.

В деяких районах були поширені також килимові запаски у вигляді прямокутного гладкого фартуха із домотканої вовняної різнокольорової тканини домашнього фарбування, прикрашеного або смугою геометричного двобічного орнаменту по подолу, або контурною смугою рослинного орнаменту з трьох боків. Килимові запаски могли бути суцільно вкритими різнокольоровими поперечними смугами. А з білого домашнього полотна шили хвартухи, призбирані у поясі. їх прикрашали по низу каймою, затканою червоними бавовняними нитками.

На початку XX ст. для пошиття спідниць волинянки почали використовувати фабричні кольорові й узорні вовняні та бавовняні тканини та бумазею в різнокольорову клітинку синього, зеленого або білого кольору. їх продовжували шити також прямими, зібраними на лінії поясу у зборки, які пришивали на обшивку із кольорової однотонної фабричної бавовни, а поділ так само продовжували оторочувати переважно чорним бавовняним оксамитом. Під впливом міського одягу у приміських селах Волині на початку XX ст. з'явилися сукні без рукавів — так звані спідниці зі стаником, які продовжували називати, як і традиційні види поясного одягу, спідницями, але при цьому часто назву конкретної спідниці доповнювали означенням матеріалу, з якого вона була пошита: спідниця тернова, пошита з крамної вовняної кольорової тканини, спідниця парчева та спідниця шовкова, пошита з кольорового шовкового штофу з витканими різнокольоровими квітами чи букетами квітів. їх шили з шести прямокутних полотниіц

основної тканини та вставленого попереду полотнища з дешевшої бавовняної тканини на підкладці. Низ підшивали смугою грубого полотна, а по верху оторочували кольоровою плисовою смугою. З боків та позаду на лінії пояса закладали складки, до яких пришивали підкроєний по фігурі ліф на полотняній або бавовняній підкладці, з невеликим овальним чи прямокутним вирізом попереду. Ліф застібали по центру на гаплички чи на прорізані петлі та дрібненькі порцелянові Ґудзики. Пройми та лінію вирізу оторочували викроєним зубчиками оксамитом, плисом або кольоровим шнуром. Лінію застібки з обох боків оздоблювали або вставками з чорного оксамиту, прикрашеними кружечками з червоної матерії, які обшивали різнокольоровими гарусними городками, або рядом металевих Ґудзиків.

Чоловічим поясним одягом слугували довгі прямі вузькі штани холош-ні, які шили переважно з домашньої смугастої синьо-білої пістри або з домашньої синьої крашанини, з одним розрізом спереду. V поясі закладали складки, які пришивали на обшивку з тієї ж тканини. Застібували їх попереду на прорізану петлю та ґудзик. Іншим видом поясного одягу були ногавиці — штани з домашньої лляної тканини, витканої поперемінно смугами білого та невибіленого кольору.

Верхнім вбранням як чоловіків, так і жінок були свита, сермята, опанча, куртина, кахтан, черкеска, чемерка, чугай, куцая, куц.пі, капота, спенсер, латишка, кацавейка.

Свита, опанча, куртина, сердяга це жіночий або чоловічий довгополий одяг довжиною до або нижче колін прямоспинний одяг із домашнього сукна білого сивого брунатного із вишитими по боках

Ще один варіант чоловічого каптану мав назву "чугай" і був аналогічним чемерці. Застібку робили попереду на дві пари ґудзиків і петель з червоного гарусного шнура.

Чоловіча куртка "куцая" виготовлялась із сірого домашнього полотна до¬вжиною нижче пояса. Очевидно, що саме довжина, яка була коротшою за інше верхнє вбрання, дала назву виробу. Зшивна спинка охоплювала талію, передні поли були прямими, суцільнокроєними. Застібку на гаплички розташовували з лівого боку. Відкладний комір доповнювали маленькі лацкани, оторочені чорною напіввовняною тасьмою; прямі рукави біля зап'ястя обши¬вали цією ж тасьмою.

Верхнім жіночим одягом вишиванками типу свити служила капота, пошита з домотканого сірого сукна, довжиною нижче колін, з прямою цільною спинкою. З боків вона була прикрашена півколами та "городками" з синьої або чорної фабричної бавовняної та гарусної тасьми. Шалеподібний попереду та круглий ззаду відкладний темно-синій суконний комір оздоблювали "городками" з червоної та зеленої тасьми і прикрашали вишивкою, виконаною різнокольоровими гарусними нитками. Клапани на прорізах кишень та обшлаги рукавів робили також з темно-синього сукна й орнаментували різнокольоровим гарусом і тасьмою. Капоту могли носити й чоловіки.

Куцан, або спенцер — старовинний верхній жіночий одяг, що виготовлявся з білого або сірого домашнього сукна, був довжиною до колін або вище. Спинку робили суцільнокроєною. З боків нижче пояса вшивали клинці, закладені вгорі складками. Бокові шви на спині обшивали синьою тасьмою домашнього плетіння з вовняної нитки, з такими самими китицями, або щільно

Викладали червоним вовняним сукном також і китицями. Передні поли ро били прямими, суцільними, без застібки або застібували з лівого натри пари гапличків, Маленький і стоячий комір, права пола, рукави біля зап'ястя 1.1 прорі ні кишень обшивали синім або червоним вовняним шнуром.

У південно західних районах Волині були поширені укорочені кусани; до-вжиною до половини стегон, вони шились переважно з темно-брунатного доморобного сукна. Клапани "пістончиків" (маленьких декоративних на-грудних кишеньок), прорізи внутрішніх бокових кишень, обшлага вузьких рукавів, стоячий комір та стан від коміра до пояса декорували контрастною по відношенню до основного кольору сукна кольоровою тканиною (блакитною, зеленою, червоною), фігурно вистроченою нитками,

Жіночий каптан з домотканого сукна темно-брунатного кольору, довжиною нижче колін, з цільною прямою спинкою та вшитими по боках клинами називався латишка. Комір та край верхньої поли обшивали гарусними шнурами різних кольорів.

Побутували на Волині й такі варіанти верхнього жіночого вбрання, як кахтаник, або кафтаник, каптаник — кофта на підкладці з фабричної бумазеї темно-сірого, темно-синього кольору з білим полиском, або з кашеміру малинового кольору. II довгі прямі вузькі рукава обшивали біля зап'ястя темно-синім оксамитом або синім кумачем. Застібався такий кафтаник попереду на ґудзики та прорізні петлі.

У XIX ст. найбільш розповсюдженим короткополим (трохи нижче стегон) верхнім вбранням як чоловіків, так і жінок західних районів Волині були кабати — полотняні на теплу пору року та сукняні або вовняні на холодну, їх шили переважно до стану для жінок та вільними для чоловіків, зі стоячим вузеньким комірцем. Прийоми оздоблення на плечах уздовж швів, спереду на грудях, на комірі, вилогах, кишенях та рукавах були різноманітними: від викладання кольоровими шнурами або кольоровим сукном до різноколірної вишивки.

Зимовим жіночим одягом були нагольні кожухи, переважно білого кольору, довжиною нижче колін, з відрізною до пояса прямою спинкою, до якої пришивали призбирану в поясі нижню частину. Невеликий виложистий комір робили з чорного овечого хутра. Передні поли були прямі, суцільні. Застібку робили з лівого боку на два Ґудзики, скручені з ремінця на такі ж петлі. Праву полу зверху до пояса прикрашали широкою смугою вишивки, виконаної червоними, зеленими, синіми та жовтими гарусними нитками у вигляді рослинного орнаменту. Клапани кишень та лінію пояса декорували тими самими нитками у вигляді геометричного орнаменту.

У західних районах Волині, крім довгополих, дублених і фарбованих в дубовій корі кожухів, жінки носили короткополі "жовті" кожушки, опушені чорним овечим хутром, вишиті кольоровими вовняними нитками й орнаментовані яскравою різнокольоровою тасьмою вздовж пілок, навкруги зап'ястя, по верху накладних кишень та по нижньому краю. їх застібували на пришиті, переважно дерев'яні, обтягнуті шкірою ґудзики.

В цих районах були поширені також бекеші — підкроєний до стану, довгополий жіночий хутряний одяг з сивих або білих коротко стрижених овець, покритий тонким кольоровим сукном, з широким напівкруглим виложистим коміром Із сивої баранячої шкіри або зі шкірок білих ягнят.

Чоловіки підперезували каптан або свиту смугастим поясом із синіх лляних та білих бавовняних ниток домашнього плетіння, з бахромою на кінцях з тих самих ниток, шириною 24 см та довжиною 2,5 м. Чоловічі пояси плели також із червоних вовняних ниток та прикрашали кінці довгою бахромою з тих самих ниток. Окрім поясів домашнього виробництва, побутували фабричні — з тонкої вовняної тканини, переважно зеленого кольору та орнаментовані різноколірною вишивкою, шитою шовком.

Чоловіки підперезувалися також ремінними поясами шириною 55 мм, які застібували на металеву пряжку й тонкий ремінець, що пришивали поверх протилежного від пряжки кінця. Його прикрашали тисненим геометричним орнаментом. Шкіряні пояси з прикріпленим до низу кисетом називалися "пояси з калиткою". Такі пояси виготовляли трохи вужчими (шириною 34 мм), і вони теж застібувалися на металеву пряжку. З правого боку на ремінь кріпи¬ли шкіряний кисет, прикрашений пласкими гладенькими мідними ґудзиками. В одному відділенні кисета зберігали насипаний тютюн, а в другому — шматочок кременю, трут та уривок паперу. Під кисетом на металевому ланцюжку підвішували складний ножик, а на тонкому ремінчику — сталевий гачок.

Жіночі пояси — крайки — були переважно домашнього ткання з поздовжніми смугами з червоних, жовтих, бузкових, блакитних, зелених, брунатних вовняних та білих бавовняних ниток.

Жіночі головні убори волинянок були як платові — намітки й хустки, так і шапкоподібні — чепці, каптурі. Намітки виготовляли з серпанкового полотна довжиною понад 3,5 м, кінці якого були заткані червоною бавовняною ниткою. Також побутували намітки у вигляді видовженого шматка домашнього полотна з витканими по його кінцях смугами червоного га і инього кольорів.Чепці являли собою рід мякого очіпка який шили з червоного ситцю, надягаючи його стягували ззаду шнурком, також волинянки носили хустку з чепцем" — жіночий головний убір, який складався з вив'язаного на спицях з білих бавовняних ниток очіпка-чепця та пов'язаної поверх нього бавовняної чорної хустки фабричного виробу, з друкованою різнокольоровою каймою.

Каптур — різновид очіпка з круглим верхом, який шили з фабричної напіввовняної тканини світло-малинового кольору. Верх виготовляли з білого міткалю, а окіл — з домашнього невибіленого полотна. Каптур суцільно прикрашали вишивкою чорним, червоним та зеленим гарусом та мішурною ниткою. Ззаду його зав'язували шнурком.

Головним убором заміжньої жінки була кимбалка, що мала циліндричну форму. її верхню частину у вигляді дерев'яного ободу 7 см заввишки обтягували прозорим мереживом, вив'язаним на спицях з тонкої білої лляної нитки. Мереживо оздоблювали геометричним орнаментом. Окіл пов'язували своєрідним способом: складеною по діагоналі у вигляді смуги ситцевою фабричною червоною або білою хусткою з червоним та зеленим рослинним орнаментом та пришитими по всіх чотирьох кутах гарусними китицями червоного та синього кольорів. При цьому два кінці зав'язаного вузла виступали з одного боку голови, а два інших, складені разом, викладали на верх циліндра з іншого боку.

В якості жіночого головного убору волинянки носили різноманітні хустки як домашнього виробництва, так і куплені. Хустки домашнього виробництва ткали з білих лляних ниток та оздоблювали тканою по краях кольоровою чорно-червоною каймою. Часом домоткані білі хустки прикрашали по кутах гладьовою вишивкою по полотну, яку виконували різнокольоровими вовняними нитками у вигляді геометричного орнаменту. На кінець кожного з кутів пришивали китички з тих самих ниток, які використовували для вишивки орнаменту.

Куплені вовняні хустки, переважно червоного кольору, оздоблювали кольоровими гарусними китицями по кутках — так звані хустки з китицями.

Дівчата на Волині носили козубеньки, вінки, хустки.

Козубенькою називали дівочий головний убір у вигляді низького твердого циліндру ви¬сотою 8 см, обтягнутого червоним кумачем та прикрашеного зовні "городками" — різнокольоровою гарусною тасьмою. Попереду та позаду прикріплювали червоні штучні квіти. Позаду на спину спускали ряд різнокольорових шовкових стрічок. Дівочий вінок сплітався зі штучних квітів та кольорового пір'я з хвоста півня, фарбованого в зелений колір. Позаду на спину спадали дванадцять рядів вузьких різнокольорових стрічок та червоної гарусної тасьми.

Чоловічу шапку шеломок шили з домашнього сукна білого або брунатного кольору, з пласким чотирикутним або круглим верхом, з прямим відігнутим околом та підкладкою з полотна. На кутах та по центру верх могли робити з тієї ж тканини, що й сам шеломок, або з іншої. Верх орнаментували декількома рядами червоного та синього гарусного шнура або білими бавовняними нитками, а чотирикутний верх прикрашали кольоровими вовняними га¬русними китицями. Іншим видом сукняного чоловічого головного убору була так звана рогулька, або рогатка – доморобна мяка шапка з домашнього брунатного сукна з чотирикутногоним пласким верхом, обшита чорним і сукном і окантована червоним оксамитом.

Крім головних уборів і сукна, чоловіки взимку носили і хутряні шапки. Чоловіча смушкова шапка "кучма" була кру-гла і пласким верхом, на хутряній підкладці. Влітку голову вбирали у капелюш — солом'яний капелюх з пласким верхом та прямими полями.

Невід'ємним доповненням до жіночого вбрання вишиванок були різноманітні прикраси. На грудях носили пацьори — декілька разків зеленого стеклярусу, перенизаного сріблястим скляним намистом. Шийною прикрасою, яку носили разом з намистом, були менделі — підвішені на гарусну тасьму три круглих образки діаметром 3-4 см, оправлені мідними ободками й прикрашені фольгою, прикриті склом з обох сторін. Між образками круглої форми підвішували маленькі мідні штамповані образки овальної форми та скляні зелені намистини. З 1930-х років почали носити ґердани — вузенькі пасочки нанизаних на кінський волос дрібненьких кораликів. Стрічки бинди прикріплювали до віночків або до коралів.

Чоловічі прикраси були значно скромнішими. Чоловіки прикрашали свої сорочки шпоньками — мідними запонками висотою приблизно 1 см, верхню частину яких робили пласкою з гладкою вставкою з кольорового скла.

На Волині, окрім традиційних чобіт, носили постоли, кайдани та черевики. Постоли або шилися зі шкіри, або плелися з мотузок чи лика. У мотузкових постолів носок мав чотирикутну форму. Краї такого взуття стягували довгим лляним мотузком, кінці якого обкручували навколо ноги. Підошви ликових постолів оплітали мотузкою. Кайдани являли собою видовбане з цільної дерев'яної колодки взуття з носками чотирикутної форми та низькими підборами й просвердленими по верхньому краю отворами для протягування мотузки, якою кайдани прив'язували до ноги. Черевики шили з товстого брунатного домашнього сукна. Підошва таких черевиків виготовлялася з того самого сукна. На підйомі вони застібувалися пряжкою.
Категорія: Обслуговуючі види праці | Додав: wowanchuk (2011/Чер/18)
Переглядів: 2109 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]