Головна » Статті » Новини » Обслуговуючі види праці

Українські вишиванки - історія вишиванки

Багато жінок в наш час вміють і люблять вишивати. Вишивають шовковими нитками, бісером, коштовним камінням, лелітками та іншим. Різноманітні схеми, кольорові нитки та багато іншого є у спеціалізованих магазинах. Я і сама не так давно захопилася цією справою. Це хобі можна назвати своєрідним відродженням традицій. Над цим я і замислилась одного разу, коли узяла до рук голку та нитки. Малюнок наче оживав під моїми руками, а спогади несли мене у дитинство, до бабусі у село. Там я вперше побачила картину, вишиту хрестиком. Це був якийсь мальовничий краєвид, біленька хатка, а біля неї - хлопці та дівчата. Як вишивала моя бабуся? Хто вигадав той малюнок? Як вона відтворювала ці кольори?

А ще я згадала рушники, які висіли над іконами та картинами. З ними світлиця виглядала охайною, святковою та затишною. Орнаментований рушник - неодмінний атрибут багатьох народних обрядів та звичаїв. Його використовували на родинах, хрестинах, весіллі тощо. Всі ми знаємо, що він використовується і зараз: в сучасних обрядах весілля, при зустрічі дорогих гостей хлібом-сіллю.  

Ці питання мене дуже зацікавили, і я дещо змогла взнати. А може вам також буде цікаво просто подивитися, які узори були притаманні для тієї області, де ви мешкаєте? Отже, почнемо.

Цей вид мистецтва (вишивка) виник давно. Але хто і коли саме вперше здогадався втілити в узори красу рідної природи, свої переживання та відчуття, ми ніколи не зможемо довідатися. На жаль, тканини та нитки недовговічні, тому наука не може точно визначити час виникнення цього мистецтва. Зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до V ст. н. е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть. 

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого доказують нам, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи - починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. 

Наприклад, у часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Археологічні розкопки підтверджують значне поширення вишивання у стародавньому Києві: на фібулах і срібних браслетах XIII ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

В Іпатіївському літопису від 1252 р. говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками.

На рубежі XVI-XVII ст. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання. Арабський мандрівник Павло Алеппський, який у 1654 та 1656 рр. проїздив через Україну, описуючи побут українців, зазначав, що у дочок уманських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою.

В умовах патріархального укладу сільського життя з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку здебільшого виготовлялася господарем та його сім’єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт - навесні та взимку.

Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді і по 100 сорочок з тонко виробленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в доборі узору, у загальній композиції елементів орнаменту, в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не оволоділа цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень сестра радить братові кращу обраницю, вказуючи на її перевагу:

Вона вміє шити-вишивати
І гарних пісень співати.


Саме тому жіночий одяг оздоблювався надзвичайно гарно. Кольорова плахта, вишита старанно підібраними ніжними тонами, яскрава керсетка, яскрава шовкова попередниця, барвиста вишивана сорочка - в такому одязі дівчина виглядала мальовничо, нагадуючи букет живих квітів. Звичайно, не всі дівчата в той час могли дозволити собі мати одяг з тонкого полотна, бідні одягалися в сорочки з грубого полотна, але за оздобленням їхній одяг не поступався перед одягом багатших.

У XVIII-XIX ст. майже в усіх поміщицьких господарствах та при монастирях існували майстерні художньої вишивки, вироби яких не лише використовувалися для власних потреб, а й частково йшли на продаж.

З другої половини XIX ст. мистецтво вишивання поступово виходить за межі хатнього ремесла і подекуди набирає форм кустарного промислу. Виникають артілі та перші кооп. об’єднання вишивальниць. Подекуди цілі села жили цим промислом.

А ось що цікавого мені вдалося взнати, стосовно основних мотивів українського народного орнаменту. Ці мотиви сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.

Орнаменти українських вишиванок

За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).

Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести. Важко судити, який смисл вкладався в ці символи раніше, але сьогодні на їх основі використовується багато мотивів.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвінок" тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто химерних сплетіннях заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані "техніки", яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у інших народів.

Складна техніка "низі" з її різновидами ("занизування") дійшла до нас з глибини віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може, й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивках Поділля. Вишивці в цій техніці притаманні специфічні форми та колір. Вишивки Поділля зберегли в собі певні елементи давнього орнаменту: вони переважно чорного кольору з невеликим вкрапленням теплих кольорів - червоного, жовтогарячого й жовтого.

Техніка "занизування" поширена також на Волині. Вона повністю імітує візерункове човникове ткацтво. До найдавніших належить також техніка "заволікання", що наслідує перетикання на ткацькому верстаті і дає суворо геометричні візерунки. Найбільш поширена вона на Поліссі та в деяких районах Карпат.

Методи вишивання на зразок ткання спостерігалися в різних етнографічних зонах ще в XIX ст., але пізніше плоскі стібки на зразок ткання витісняються поверхневим вишиванням: "хрестиком", "гаптуванням" тощо.

Для Чернігівщини та Київщини найхарактернішими старовинними швами є "набирування" - це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки. Орнамент чіткий, простий, завжди геометричний.

Майже по всій Україні відома техніка "вирізування", що комбінується із "лиштвою". Вирізування виконується білими та сірими нитками, на Поділлі - кольоровими. Ця техніка поєднувалася з іншими способами вишивання.

Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхоплут, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше часто поєднувалися в одному узорі. Так лиштва з мережками або вирізуванням дає один з художньо найдосконаліших типів вишивки, що був особливо поширений на Полтавщині, Київщині та Поділлі.

На початку XX ст., вищеназвані техніки дещо витісняються швом "хрестик". Це, безумовно, менш складна техніка, узори хрестиком , звичайно вишиваються дещо грубіше, ніж зволіканням або низзю. Проте окремі майстри досягають в техніці "хрестик" значних мистецьких ефектів.

Чи не найяскравішим втіленням багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка - невід’ємна складова частина народного вбрання як жіночого, так і чоловічого. Вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості, і порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської тощо. Вони розрізняються орнаментом, технікою виконання та гамою барв.


Особливості вишивання в різних районах України


А тепер розглянемо характерні особливості вишивання в різних районах України:

Техніка вишивання Полтавської, Харківської, Луганської областей має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей країни, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.

Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, лиштва, виколювання, довбанка, верхоплут, ляхівка в один і більше рядів, пухлики, ланцюжки та інше. Узори виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - стебнівка, хрестик, шов "позад голки".

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромбо ламана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе - хрестик, гладь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній здебільшого використовують два або більше типів швів. Наприклад, водній композиції поєднуються шви прозорі (викол, вирізування, мережка) із щільним настиланням або іншим видом лічбової гладі. Рукав із сорочкою з’єднується широким мережаним кольоровим орнаментом, так званою чернігівською розшивкою. Така ж розшивка з’єднує уставку й станок з коміром. Смугастий орнамент розміщується на уставках окремими чи суцільними смугами по рукаву. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із вкрапленням червоного та чорного.

На Чернігівщини жіночі та чоловічі сорочки змережуються прутиком так, як і на Поділлі - прозорою мережкою ("шабаком"), червоними та чорними нитками.

Набирування дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерне для чернігівських та київських сорочок.

Сорочки на Київщині оздоблюються гладдю, занизуванням, набируванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометризовані орнаменти із стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками з незначним вкрапленням жовтого.

У південних районах України сорочки прикрашаються вишивкою, що являє собою поєднання орнаментальних мотивів та вишивальних технік різних місцевостей. Це пояснюється тим, що тут мешкає мішане у плані національному населення.

Для подільських сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування "павучками", яким примережують уставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - "шабак". У різних варіантах повторюються дві основні техніки - хрестик і низь, а також декоративний шов "качалочка", який зберіг орнаментальні мотиви давньої вишивки. Подільська вишивка особливо багата на візерунки: центральні мотиви у вигляді ромбів здебільшого розміщуються між двома горизонтальними лініями. Трикутник, що утворюється між лінією і ромбами вишивається звичайними скісними лініями у вигляді завитків ("баранячі роги"). В орнаментах подільських вишиванок переважає один колір - чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні та чорні) вишивані сорочки, значно рідше - дво- та триколірні.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, насилування, верхоплут, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні - штапівка, стебнівка, контурні шви, якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.

Характерна риса етнографічного району Карпат та Прикарпаття (крім певних спільних рис) - це велика кількість окремих складових частин регіону із своїм колоритом та специфічними особливостями. У минулому майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю вишивки, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів. 

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів: окремі з них поширені по всій області, інші - пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам прозорості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.

На Буковині (Чернівецької обл.) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфні, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Гуцульські вишивки характерні різноманітністю геометричних та рослинних візерунків, розмаїтістю композицій, багатством кольорових сполук, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і надають їй золотавого відблиску. Типовим є густе заливання тла, коли велика кількість дрібних елементів заповнює орнаментальну площину і візерунок окреслюється тонкими просвітами. 

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив "кривуля" у різних техніках виконання. Переважає техніка "заволікання" і вишивання хрестиком, часто також використовують вирізування і гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), поширені як білі, так і багатоколірні орнаменти.

Ось дещо, що я змогла узнати та розповісти вам. Якщо Вас зацікавить техніка виконування вищеназваних швів, будь ласка, пишіть мені і я з радістю поділюся своїм досвідом та знаннями.

Категорія: Обслуговуючі види праці | Додав: wowanchuk (2011/Сер/14)
Переглядів: 8835 | Рейтинг: 4.1/8
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]