Трудове навчання в місті Мукачеві

Галичина, тобто Галицька земля, нагадує своєю назвою про колишню князівську столицю Галич. Передкарпаття, населене за літописними та археологічними даними білими хорватами, увійшло до складу Київської держави наприкінці X ст. Міста Перемишль, Теребовль, Звенигород і Галич згодом стали центрами дрібних князівств, які у 1140-ві рр. об'єдналися в єдину землю-князівство. Галицькі володарі стали одними з наймогутніших серед руських князів, особливо після того, як в руках Романа Мстиславича та його нащадків опинилися Галичина і сусідня Волинь. Місто Галич занепадає після монгольскої навали, його роль переходить до заснованого Данилом Романовичем Львова. V XIV ст. князівство втрачає незалежність і стає володінням польського короля. Утворення у 1430 р. Руського воєводства з центром у Львові означало остаточну інкорпорацію Галицької землі Польським королівством. Польське панування тривало до 1772 р., коли змінилося австрійським. У складі імперії Габсбургів було утворено край Королівство Галиції і Лодомерії. Приєднання до провінції масиву етнічних польських земель (т.зв. Західної Галиції) підсилило старий українсько-польський конфлікт, який набув нових рис у середині XIX ст.: в умовах ліберального у порівнянні з Російською імперією режиму і громадсько - політичні і культурні діячі обох бездержавних народів розглядали Галичину як свій "П'ємонт", тобто базу для майбутнього національного відродження. Коли Австро-Угорщина розвалилася, Східна Галичина стала ареною українсько - польської війни, внаслідок якої проголошена 1 листопада 1918 р.Західноукраїнська Народна Республіка при пинила існування (1919 р.), а землі між Сяном і Збручем увій шли до складу Польщі. Тут було утворено Львівське, Станіславське і Тернопільське воєводства. Упродовж XVII—XVIII ст. майже всі православні громади Галичини визнали унію з Римом, укладену 1596 р. На відміну від інших регіонів Правобережної України, де греко-католицька церква врешті-решт зазнала поразки у змаганні з православною, на Галичині вона перетворилася на символ української національної ідентичності.

У наш час Галичина — єдиний регіон України, де більшість населення за віровизнанням є греко-католиками. Багатовікове включення українського населення Галичини у західноєвропейський історико-культурний контекст (входження до складу окремих європейських держав, користування товарами західноєвропейського ринку та прилучення до західноєвропейської конфесіональної спільноти) обумовили своєрідність формування традиційно-побутової культури галичан, джерельною основою якої була культура Київської Русі. У вересні І939 р. Галичина була приєднана до СРСР. За часів «перебудови» Галичина вдруге стає «Українськім Пємонтом». Галицький етнографічний регіон охоплює значноменшу територію, ніж історична земля Галичини. За сучасним адміністративно-територіальним поділом він відповідає території центральних районів Львівської області, охоплюючи північ Старо-самбірп.коїо іа Симбірського районів, Мостиський, Яворівський, Городоцький, Перемишлянський, Пустомитівський та Золочівський райони, південний захід Жовківського та південь Кам'янко-Бузького, Буського та Бродівський районів, а також північ Жидачівського та Миколаївського районів. На півночі Галицький регіон межує з Волинським, на сході — з Подільським, на півдні — з Опільським, а на північному заході обмежений державним кордоном з Польщею. На галицький комплекс вбрання суттєво вплинули риси традиційного одягу жителів сусідніх регіонів: українців Волині, Поділля та Опілля, а також поляків. 
Галицький комплекс найбільш яскраво виявляється в трьох локальних варіантах — північно-західному (Яворівщина на кордоні з Волинню та Польщею), центральному (Городоччина і Миколаївщина, які межують з Опіллям) та східному (Золочівщина на пограниччі з Західним Поділлям). Уставкові яворівські жіночі сорочки вишиванки виділялися яскравою поліхромною вишивкою рослинної орнаментики, якою оздоблювали уставки, манжети та відкладний комір. Декоративне оздоблення яворівських сорочок формували виконаними червоною заполоччю пишними квітково-рослинними мотивами, які доповнювали делікатним вкрапленням вишитих синіми, чорними та жовтими нитками маленьких листочків та контрастно виділених серцевин квітів або лише їх контурних підводок. У вишивці яворівських сорочок поєднувалась гладь і стебелева техніки. Цей принцип поєднання двох технік при виконанні вишивки отримав назву "яворівка", або "бавничкова вишивка".
Декоративне оздоблення городоцьких жіночих сорочок вишиванок виділялося у порівнянні з яворівськими використанням орнаментики, яка складалася не з крупних пишних окремих квіток, а зі значно дрібніших геометричних елементів (квадратиків, ромбиків, "колещат", "промінчиків", "стовпчиків", "зигзагів", "кривульок", "вусиків", рисочок), вишитих гладдю, з яких формували хрестоподібні та гілкоподібні орнаментальні композиції, що ними декорували уставки, передні кути виложистих комірів та манжети. На Городоччи-ні у вишивці жіночих сорочок вишиванок вживали складну техніку вишивання — т. зв. городоцький шов. Своєрідність цієї техніки полягала в поєднанні гладєвих швів з обметуванними петельчатими. Городоцьким швом вишивали на уставці та манжетах горизонтальні ряди, які формували із широкого щільно укладеного зигзагоподібного орнаменту. Колір зигзагоподібних рядів міг бути монохромним червоним або біхромним — порядово змінюючи червоний одного ряду на білий другого. Колір основної вишивки делікатно доповнювали пунктирними лініями, виконаними чорними або синіми нитками. Своєрідно городоцьким був і прийом "петельчастого" викінчення краю окремих складових жіночої української сорочки вишиванки — виложистого коміру та манжетів — у вигляді широких повітряних петель, обметаних кольоровою заполоччю. Миколаївські жіночі сорочки вишиванки виділялися своєрідним прийомом розташування орнаментальної смуги по низу рукава на невеликій відстані від манжету. Крім того, оздоблення поликів та рукавів цих українських сорочок поліхромною заполоччю виконували з перевагою чорного кольору та хрестикової техніки вишивки у поєднанні зі стебнівкою. Таким чином, для галицьких жіночих сорочок як безуставкового типу ("пліч", "плі-чат", "плічків"), так і уставкового ("кошуль", "кошулейок"), показовою була вишивка плечової частини рукавів ("вуставок") та манжетів ("бух", "зарукавець", "зарукавни-ків") і відсутність вишивки попереду на грудях, оскільки перед сорочки вишиті прикривався безрукавкою. Уживаним був також прийом вишивання по зморщеній приполиковій частині рукавів сорочки — бриж. Вишивку "жалібної" сорочки, яку вдягали жінки — родички небіжчика чи небіжчиці, виконували переважно синіми, фіолетовими або чорними нитками.
Вишита сорочка вишиванка з доморобного полотна мала назву "рисована", а з фабричного —"картанова".

Чоловіки носили лляну сорочку вишиванку "підоплічку" випущеною поверх полотняних білих штанів. У якості поясного одягу у галицьких жінок побутували широкі спідниці — "полотнянки", "полотінки" — з домотканого полотна, фарбованого домашнім способом ("вибиванки", "мальованки") або з штампованим орнаментом ("вибійки", "друкови-ці"). Поширені були спідниці з подвійною розмальовкою ("дубельтівки", "димки") з білим орнаментом по темному тлу та спідниці з фабричної бавовняної тканини ("дрелюхи"). В якості святкових слугували спідниці "шорц", ткані у вовняні кольорові смуги, а також спідниці з домотканої вовняної тканини. Для обшиття спідниць використовували фабричне нитяне мереживо — "фарботи". Галичанки Яворівщини носили широку, з чотирьох пілок, полотняну спідницю з нанесеним штампованим вибійчастим орнаментом. Передню пілку переважно лишали гладкою, а три збирали у дрібні складки "збиранки". Верхній край спідниці вшивали до широкого полотняного пояса, який зав'язували, або застібували на гаплик. Широкі святкові спідниці "шорц" також шили з чотирьох полотнищ домотканої, у поздовжні кольорові смуги тканини, витканих льняними, бавовняними чи вовняними нитками. Кольорові червоно-жовто-білі вертикальні смуги тканої спідниці з нижньою горизонтальною червоною лінією на місці традиційної підтички надавали композиції строю логічного завершення. Поверх спідниці або "шорца" галичанки Яворівщини носили білу запаску — "фартушок", пошитий з двох, з'єднаних мережкою, пілок тонкого полотна, яке в поясі укладали доволі широкими складками. Нижній край запаски оздоблювали широким розрідженим узором. Широкі спідниці галичанок Городенщини шили переважно з купованого вибійчастого, у дрібненькі квіточки полотна світлих тонів. Спідницю так само, як і на Яворівщині, збирали у дрібні "збирачки", а по низу викінчували "фарботами". 
Поверх спідниці вдягали з тонкого білого купованого полотна запаску, нижню частину якої порядово оздоблювали прошвами з купованого білого мережива та горизонтально закладеними складочками. Галичанки Миколаївщини перевагу надавали однотонним кольоровим спідницям з купованої крамної тканини. їх також шили широкими, оздоблюючи в нижній частині горизонтальною смугою плису або оксамиту. Поверх спідниці одягали запаску з купованої тканини в контрастних до кольору спідниці тонах. Тло запаски вишивали, а низ викінчували тороками. Нагрудним жіночим одягом галичанок служили безрукавки "лай-бики". їх шили прямоспинними з нефарбованого домотканого полотна чи битого сукна й обшивали вовняними кольоровими шнурками. В північних та центральних районах Галичини були поширені керсети з клинцями в талії — т. зв. герсаги і лапцями, В яворівських і гроях лайбики * білої о лляної о поло мі. і ( переду прикрашали вишивкою у вигляді парного вертикального стрічкового узору, який розташовували з обох боків центрального розрізу. Широкі орнаментальні смуги формували із вишитих гладдю великих квіток, які обрамовували гонкими, дрібно орнаментованими смужками. Нижній край викінчували або орнаментальною ні, або щільним рядом клинціи "лапців".
А в південних районах центральної частини Галичини (на півночі Дрогобиччини) їх шили приталеними з купованої матерії зелених чи синіх кольорів. Передні поли, викоти рук та шиї, а також нижній край цих лайбиків оздоблювали .шиною кольоровою тасьмою, якою у вигляді рослинної орнаментики оформляли центральну частину. У східних районах Галичини були поширені приталені лайбики. Крім короткого безрукавного одягу з полотна та сукна, галичанки носили і і короткі безрукавні кожушанки — "бруслі", орнаментально оздоблені й обшиті іхрою бунди тальовані або бунди квітовані, а також довгий безрукавні ні одяг з сукна, який ще мав назву "брусля". Верхнім жіночим вбранням галичанок служили різноманітні форми одягу з рукавами - прямоспинні "полотнянки", "каптани" та приталені "кабати" з великим вирізом на грудях, які шили з лляного полотна, доморобного й купованого сукна та фабричної тканини. Стоячий комір і краї рукавів викінчували іншим вузьким узором. Поли кабата гаптували квітчастим узором. Вертикально-стрічкові композиції оздоблення жіночого одягу та пишність яскравих "квіткових" орнаментальних мотивів вишивки виділяють жіночий одяг Яворівщини. Кабат мав декілька субрегіональних термінологічних означень. Приміром, у Городоцькому районі носили — те саме, що й кабат, але з фабричної тканини, на підшивці, оздоблений по низу зубчиками. Яворівська жіноча кофта з рукавами з фабричного матеріалу переважно зеленого кольору, оздоблена машинною технікою "у кривульки", "у стебнівки", називалася "бархан". Своєрідністю крою виділявся яворівський полотняний чоловічий кабат. Його кроїли , склавши полотно удвоє, вирізували отвір на шию та розтинали поли. Звужували боки і лишали вгорі коротенькі рукави, до яких доточували довші. Виріз шиї викінчували коміром "стоячком". Кабат прикрашали декоративним швом. Нагрудним одягом галицьких чоловіків були'як сукняні, так і бавовняні смугасті чи пістрядні безрукавки "камізельки" на полотняній підкладці. Застібували камізельки по центру круглими мідними чи скляними ґудзиками. З обох сторін пришивали накладні кишені, які по краю у святкових камізельках обшивали чер воним сукняним кантом. Верхнім плечовим одягом у жінок і чоловіків були "портянка", "кабат", "ві трак", "габлик" та "лейбик". "Портянка" — демісезонне вбрання з домотканої лляної тканини; могла бути довгою, з клинами по боках, або короткою. Виши ваний "кабат" чи "вітрак" — коротке (до стегон) вбрання, з фабричної тканини, на підшивці; спереду застібувався на ґудзики. "Габлик" — довгий верхній одяї і тонкого сукна.

Різновидом "сіряка" виступав "лейбик", "лейбик довгий", "лей бик короткий" із домотканого сукна, довжиною до талії, з рукавами. "Лейбики" з чорної тканини називалися "фрачками". В якості верхнього святкового одяї у служив приталений "жупан", або "жупанок", з синього сукна; якщо він був підби тий шкірками, то називався "жупанє". Була поширена також і "капота" з широки ми і дрібними фалдами, яку підперезували крайкою. Жіночі "капоти" обшивали чорною тасьмою. Верхнім жіночим одягом була полотняна "плахтина", "плахтяк" — одяї і рукавами, без стану і коміра. Жінки також носили лляні та сукняні "капоти" і широким коміром, відрізні та зібрані по лінії талії у дрібні фалдами, обшии чорною тасьмою. їх підперезували тканими крайками. Верхнім сукняним при таленим та розширеним донизу одягом галичанок слугував т. зв. кафтаник, або кафтан з колами. Спинку "кафтаника" робили відрізною, до якої припій вали призібрану нижню частину. Широкий виложистий комір доповню»,їли отворотами. Застібували "кафтаник" по центру дерев'яними ґудзиками,званими "баривки". Галичанки носили також "бекешу" — хутряний одяг, покритий синім сукном.

Плечовим верхнім одягом у чоловіків служив "сердак", "сіряк" різновид довгої свити з темнокоричневого або чорного сукна з овечої вовни. Його шили завуженим в талії та розширеним до низу, з високим стоячим або широким виложистим коміром «Капюшоном» або обшлагами на рукавах. Комір поли та обшлаги рукавів обшивали в’язаними шнурами (переважно з синьої вовни) або декорували вали білими нашивками "обшевами". Комір, спину, рукава й одну полу в деяких районах прикрашали рослинною вишивкою, яку виконували різнокольоровими вовняними нитками. Сіряк на дві фалди носили селяни, на шість — шляхтичі; "мадярський сіряк" шили з синього сукна. Літом носили полотняний кафтан "полотінку". Поширеними були "камізоля" — безрукавка з фабричної тканини, і "габлик" — довгий верхній одяг з тонкого сукна. Широко вживаною у чоловіків була "чемерка" — коротка куртка із домотканого сукна, з хлястиком на спині та "чуя" — чоловічий накидний одяг. Жінки носили широке пальто "полька". Своєрідним верхнім сукняним одягом чоловіків (типу свити) була приталена "капота" з висячим на спині капюшоном "каптуром". Лінії швів капоти оздоблювали ручно крученими шнурами (переважно червоного кольору), а комір і вилоги на рукавах робили з сукна (переважно синього кольору). Особливість яво-рівській чоловічій капоті надавав спосіб її застібання: з допомогою поздовжніх горизонтальних повітряних петель та шнурових ґудзиків. Зимовий одяг із сукна, з вузьким стоячим коміром і клинами "вусами", довжиною до колін і підбитий баранячим білим хутром на Львівщині був відомий під назвою "юпка", а кожушок із кольоровими нашивками — "кожушниця".

"Півкожушком" називали короткий кожух до стегон. Носили також "футро" — шубу, кожух. Заможні галичанки надягали "венгерку" — шубу на білих смушках, покриту синім сукном, з широким виложистим коміром із білих смушок. Спинку робили вузькою та підрізали на лінії талії, збираючи нижню частину у збори. Всі шви обшивали золотим позументом. Поширені були "тулуби" — чоловічі шуби на чорних смушках, криті темнозеленим сукном, широкі, прямого крою, з широким виложистим коміром з отворотами із чорних смушок.
Верхній святковий одяг із синього або чорного сукна, підбитий баранячим хутром, з широким білим баранячим коміром і такими самими манжетами мав назву "галицький жупан". Відповідно жіночий хутряний одяг, покритий синім сукном, називався "жупанина".
Серед головних уборів, крім традиційних платових ("намітка", "пе-ремітка", "обрус", "примітка", "рубок", "чуби"), у галицьких жінок побутували узорноткані чи вишивані "бавниці", які являли собою рудимент перемітки — у вигляді шматка полотна, вінкоподібно укладеного на голові, один або два кінці якого прикрашені тканими або вишиваними узорами.
Бавниці оздоблювали бавницевим узором, що поєднував у собі кілька способів вишивання: "косичкою", "зубцями", "прутиком", стебнівковоі о га її ні і. V колориті узорів переважав червоний колір.

Такий очіпок молодій одягали на ве< іллі, і попа носила його, доки не ставала матір'ю. Потім вдягався гвердий очіпок, поверх якого жінки пов'язували велику білу хустку "білугу" з домотканого полотна, вишиту на кінцях перебором, або пов'язували голову квітчастою "зав'язанкою" з фабричного ситцю. Велика вовняна хустка з тороками, чорною серединою, розкиданими по полю квітами та широкою каймою по краях мала назву "хустка лиса", вовняна з візерунком — "хустка тибетова", а бавовняна з візерунком — "хустка тифтекова". Велика хустка літніх жінок називалась "опілянка".
Різноманітними були й види зачісок: "гомбці" — волосся, закручене по боках біля вух; "гунджери" — кучері; "гуньцвоти" — зачесане і закручене на скронях волосся; "качури" — локони; "кичі" — скручене у вузол волосся.
Дівочу зачіску "воркоч" у вигляді сплетеного в косу волосся оздоблювали "вплетенами" — різнокольоровими пасмами волічки, "галун-ком", "гуплітками", "поплітками" — стрічками, "уплетами", "уплітка-ми" — китицями кольорових ниток.
Чоловіки носили зимові хутряні шапки "капачі" та баранячі шапки "завійкані" з суконним або оксамитовим (переважно темно-синім) верхом і розрізом ззаду, який стягували шовковими стрічками (переважно блакитного кольору), зав'язуючи їх у вигляді банта. Побутували також і підбиті смушками "шапки на завісах". Парубки носили повстяні капелюхи ("калани", "калапи", "каляни") домашнього виготовлення або невисокі, з невеликими крисами "солом'янки", "капелюхи", які плели із солом'яних стрічок — "зубців". їх оздоблювали фабричними шовковими стрічками ("бендами", "биндами", "китайкою") та шнурками з різнокольорової вовни. Збоку її прикрашали пучечками ниток з різнокольорового бісеру, які викінчували невеличкими кульками з різнокольорової вовни.
В якості прикрас жінки носили на Львівщині ґердани, які мали вигляд широкого орнаментально кольорового коміра, що повністю закривав груди.
Чоловіки носили як досить широкі подвійні шкіряні пояси, які застібали трьома масивними мідними пряжками (біля них між двома шарами шкіри влаштовували кишеню), так і ткані пояси з різнокольорових вовняних ниток.

Джерело: http://parad-vishivanok.com/